Коронавірус: як говорити з дітьми!

Інформаційне поле перевантажено новинами і зведеннями про новий вірус. КОРОНАВІРУС, ПАНДЕМІЯ, ЕПІДЕМІЯ, ВАКЦИНА — набір нових слів для дітей, які вони чують від дорослих або з новин, але не можуть зрозуміти. При цьому діти відчувають атмосферу напруги, неспокою і тривоги.

Діти обмінюються міркуваннями про хвороби між собою, будують припущення, передають те, що чують так, як самі це розуміють — і так народжуються міфи навколо того, що відбувається.

Щоб не допустити необґрунтованого страху дитини і не залишити її наодинці зі своїми здогадками, поговоріть з дитиною і самі надайте їй інформацію.

У розмові з дитиною варто не забувати про наступні правила:

Говоріть з дитиною на рівні її віку, не потрібно використовувати незрозумілі для неї терміни і приводити статистику хворих в різних країнах.

Якщо ви самі налякані, ви не зможете заспокоїти дитину. Діти дуже чутливі до емоційного стану своїх батьків, тому перш за все необхідно опрацювати власну тривогу. Напружена і стресова ситуація в родині впливає на психологічний стан дитини.

Для початку з’ясуйте, що вона уже знає про короновірус, які у неї є уявлення про цю хворобу і про її поширення. Якщо дитина вже налякана, не варто знецінювати її почуття і говорити, що нічого страшного не відбувається. Слід проговорити, що небезпека є, але вона перебільшена. Розкажіть, що таке вірус, які вони бувають, як передаються. Згадайте, що подібне вже не раз відбувалося в нашій історії, і це закінчувалося. Наведіть дитині ці приклади, можна разом вивчити історію таких подій.

Обговоріть запобіжні заходи, яких правил варто дотримуватися, щоб убезпечити себе та інших людей. Не залякуйте дитину і намагайтеся не фарбувати емоційно будь-які факти, поясніть, що профілактика може допомогти вберегти себе.

Промовляючи правила, можна зробити з них ритуали. Наприклад, мити руки, приспівуючи вашу улюблену пісню; надягаючи маски, «перетворюватися» з дитиною в ніндзю. Перетворюючи такі дії в ігрові ситуації, ви знижуєте тривогу дитини, а також вписуєте ці необхідні зараз запобіжні заходи як щось буденне, що не викликає асоціації з хворобою і панікою.

Розкажуть діткам на доступному для них рівні, як можна заразитися і які заходи необхідно вживати, як бути обережними.

Пам’ятайте, що в першу чергу, вам необхідно бути в спокійному стані самому і не піддаватися паніці.

Гіперактивність: особливість характеру чи нездоров`я?

Часто гіперактивними називають дошкільнят, які, на думку педагогів, надто енергійні, норовливі, агресивні. Та чи завжди ці риси свідчать про медичний діагноз? У чому причини аномальної поведінки сучасних дітей? Які «ключики» до них шукати? Наразі своїми спостереженнями та знахідками ділиться практичний психолог.

Гіперактивна дитина в групі дитячого садка завжди викликає занепокоєння педагогів та підвищену увагу до себе. З таким малюком складно навіть дуже терплячому вихователеві. Дитина постійно порушує дисципліну, неуважна під час занять, може встати з місця та бігати по групі, ставить безліч запитань, не слухаючи на них відповіді, проявляє агресію щодо однолітків. Хтось може сказати, що вона просто невихована чи з проблемної сім’ї. Проте вчені довели: неправильне виховання чи негаразди у родині можуть впливати на поведінку малого, але не є її причинами.

Гіперактивність зумовлюється серйознішими чинниками, зокрема тяжким перебігом вагітності у матері малюка, перенесенням нею інфекційних захворювань, передчасними та ускладненими пологами, родовими травмами немовляти, частими та серйозними захворюваннями малюка в перші роки життя або ж спадковістю.

Причому помічено: гіперактивність спостерігається у хлопчиків у 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток, що пояснюється більшою вразливістю їхнього організму до різних негативних чинників.

Слово гіперактивність походить від гр. hyper — багато і лат. activus — діяльний, дослівно перекладається як підвищена діяльність, тобто яскраво виражене переважання збудження над гальмуванням.

Цікаво знати!
Практика показує: за своєчасної корекції з гіперактивних малят часто виростають винахідливі, творчі, талановиті особистості з високими розумовими здібностями, які досягають значних успіхів у різних сферах життя.

Гіперактивність часто супроводжується дефіцитом уваги. Тому в картці дитини з висновками лікаря можна побачити абревіатуру СДУГ, що означає синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.

Прояви цього синдрому помітні вже в дуже ранньому віці. Це при тому, що фізичний розвиток таких дітей зазвичай відповідає віковим нормам або ж навіть випереджає їх. Вони раніше починають сидіти, ходити, говорити, проте в них підвищений тонус м’язів, проблеми зі сном. Яскравіше означені симптоми проявляються, коли дитина приходить до дитячого садка, що пов’язано з проблемами адаптації. Малюк порушує дисципліну, в нього поганий сон, апетит, поведінка зовсім виходить з-під контролю. СДУГ негативно позначається на таких важливих психічних процесах дитини, як пам’ять, увага, сприймання. На прохання припинити безцільний рух дитина не реагує, на неї не діють ні вмовляння, ні погрози. Дуже важливо вчасно привернути увагу батьків до цієї серйозної проблеми, порадити їм звернутися до дитячого психолога, лікаря.

Спостереження за шіперактивною дитиною

Фахівці виділяють три основні ознаки СДУГ: неуважність, гіперактивність, імпульсивність, які проявляються в дитини віком до семи років у різних сферах діяльності, причому не тільки, скажімо, на заняттях, бо тоді йшлося б просто про небажання вчитися, а й в іграх, трудовій діяльності, під час їди, на прийомі в лікаря тощо. Розглянемо основні прояви, які можуть свідчити про наявність у малюка цього синдрому.

Прояви дефіциту уваги в дитини:

Не може сконцентрувати увагу на деталях. Робить багато помилок під час виконання завдань.
Часто не реагує на звернене до неї мовлення. Складається враження: дитина просто ігнорує вихователя.
Постійно щось забуває. Наприклад, може взути черевики й забути про шкарпетки чи, взагалі, не зняти верхній одяг після прогулянки.
Уникає справ, які їй нецікаві. Особливо, якщо діяльність потребує наполегливості й терпіння.
Не може організувати власну діяльність — підготуватися до заняття, зібратися на прогулянку.
Не доводить роботу до кінця. Наприклад, може почати малювати, проте дуже швидко їй це набридає і вона береться за іншу справу.
Постійно губить речі. Майже щодня доводиться щось шукати — іграшки, одяг, взуття тощо.
Відволікається на сторонні стимули. Розмова інших дітей під час заняття, олівець, який впав зі стола, можуть на тривалий час повністю переключити увагу дитини.

Прояви гіперактивності в дитини:

Встає з місця без дозволу. Під час денного відпочинку, обіду чи занять дитина не зважає на заборони, може раптово підскочити з місця, побігти кудись без певної мети. « Метушлива. Не може спокійно всидіти на одному місці, постійно перебуває в русі.
Не може спокійно гратися. Тихі ігри їй швидко набридають.
Безцільно рухається. Бігає, підстрибує, пересуває предмети, які поруч, човгає ногами просто так. На запитання, навіщо ти так робиш, не має відповіді.

Прояви імпульсивності в дитини:

Нетерпляча. Не може дочекатися своєї черги, не дослухавши запитання до кінця, намагається викрикнути відповідь.
Не вміє дотримуватися правил. Зокрема в іграх не враховує інтересів інших учасників, не вміє планувати свої дії тощо.

Усі ці ознаки не можна розглядати окремо. Висновки, що маємо справу саме з гіперактивною дитиною, можна робити лише в тому разі, якщо ці ознаки в поведінці дитини поєднуються та зберігаються не менш як 6 місяців!

У будь-якому разі сумніви педагогів мають спростувати чи підтвердити досвідчені спеціалісти — лікар-невропатолог, дитячий психолог!

Як відрізнити активну дитину від гіперактивної

Застерігаємо: не варто поспішати зараховувати до категорії гіперактивних кожну активну дитину. У будь-якій групі є вперті, неслухняні, енергійні малюки. Дитина, яка неуважно виконала завдання сьогодні, а наступного разу, в доброму гуморі, зробить усе правильно й до кінця, — не є гіперактивною.

Отже, маємо відрізняти звичайну активність від неврологічного розладу.

Спільне та відмінне у поведінці дітей:

Постійно перебуває в русі. Активну дитину можуть зацікавити й пасивні заняття, скажімо, складання мозаїки чи конструктора. Гіперактивна дитина не здатна контролювати себе — продовжує рухатися навіть, коли втомилася. Спокійні заняття її не цікавлять. Може й проявити інтерес до них, однак ніколи не доводить справу до кінця.
Говорить швидко та багато. Активний малюк ставить безліч запитань: «куди?», «навіщо?», «чому?» та завжди з інтересом слухає відповіді на них. Гіперактивна дитина перебиває дорослих, постійно втручається в чужі розмови з різними запитаннями, які можуть зовсім не стосуватися теми. Відповідь для неї не має значення.
Дуже жвава та рухлива. Активна дитина може бути сповнена енергії на прогулянці, однак на занятті або під час обіду здатна заспокоїтися. Гіперактивна ж не реагує на заборони, не дотримується правил та обмежень, не зважає на те, де перебуває: вдома, в садочку чи в гостях.
Має порушення сну. В активних дітей рідко бувають проблеми зі сном. Гіперактивні ж малюки завжди сплять неспокійно, їх важко вкласти, вони часто прокидаються та плачуть.

Як працювати з гіперактивними дітьми

Робота з гіперактивними малятами має бути комплексною. Дуже важливо, щоб педагоги та батьки виробили єдину систему вимог до дитини.

Педагог має поводитися спокійно, врівноважено, проявляти терпіння та розуміння. Заняття варто проводити блоками по 10-15 хвилин, в ігровій формі, з перервами на фізкульт хвилинки.

Дуже важливо розвинути в дитини вміння й бажання доводити розпочату справу до кінця, вчасно знімати м’язове напруження. Слід учити контролювати власні емоції та рухи, концентрувати увагу, взаємодіяти з однолітками.

На заняттях бажано пропонувати вихованцям ігри на розвиток координації рухів, тактильних та кінестетичних відчуттів: пальчикові вправи, рухливі ігри з обмеженнями та правилами; вправи на релаксацію; навчати дітей самомасажу та прийомів саморегуляції. Доречно у роботі з гіперактивними дітьми використовувати природні матеріали — глину, пісок, воду. Ці матеріали допомагають заспокоїти малюка, зняти зайве напруження, загальмувати агресивні прояви. Дуже дієві терапевтичні методи корекції СДУГ, що їх використовують у своїй роботі психологи та психотерапевти. Елементи їх стануть у пригоді й на заняттях у дитсадку.

Терапевтичні методи корекції гіперактивності

Психогімнастика спрямована на розвиток емоційно-особистісної сфери. З її допомогою діти зі СДУГ навчаються виражати свої емоції, краще розуміти власне тіло, управляти ним.

Арттерапія — дієвий метод корекції, надає дитині можливість самовираження через творчу діяльність. Гіперактивним малюкам складно чітко та ясно висловлювати свої думки. Арттерапевтичні прийоми допомагають їм спілкуватися невербальною мовою. Олівці, фарби, маркери, фломастери, клаптики тканини, пластилін, сухе листя — чудові помічники. Творчість дає вихід негативним емоціям та почуттям, знімає напруження, тривоги та страхи.

Ігрова терапія — ефективна форма роботи з гіперактивними дітьми. Допомагає долати поведінкові порушення, розв’язувати проблеми саморегуляції. Активізує довільну увагу та пам’ять, волю, сприяє розвитку розумової діяльності малюків.

Граючи, дитина починає краще розуміти себе та свої почуття, навчається самостійно приймати рішення, йти на поступки. Удосконалюються її комунікативні навички.

Пісочна терапія — одна з форм природної діяльності дитини. Це — прекрасний спосіб спілкуватися зі світом та із самим собою з допомогою природного середовища. Дитина відтворює свій власний світ у пісочній мініатюрі. Пісочна терапія допомагає зменшити прояви агресивності, страхів, хвилювань, заспокоює.

Музична терапія — слухання музики, складова арттерапії. Її можна використовувати як допоміжний засіб, включаючи в заняття та інші терапевтичні заходи. Сприяє розслабленню, релаксації, розвитку емоційної сфери, вміння розпізнавати свій настрій, допомагає краще зрозуміти себе та навколишній світ.

Ігри для гіперактивних дітеей

Через свою імпульсивність, агресивність, невміння взаємодіяти гіперактивні діти часто бувають відторгнуті однолітками. Один з надійних терапевтичних засобів у цій ситуації — гра. Вона допомагає встановити доброзичливі стосунки між дітьми, сприяє встановленню довіри між дитиною зі СДУГ та її однолітками, розвиває емоційно-вольову сферу, сприяє саморегуляції тощо. Подаємо зразки ігор, які допоможуть у роботі з гіперактивними дітьми.

Світлофор

Мета. Розвивати у дітей увагу, вміння діяти за інструкцією. Сприяти вольовій регуляції.

Хід гри. На кольоровому картоні червоного, жовтого та зеленого кольорів обведіть дитячі долоні. Заздалегідь домовтеся з дітьми: коли ви піднімаєте зелену долоню — можна бігати, стрибати, кричати; жовту — слід ходити повільно, говорити пошепки; на сигнал червоної долоні треба завмерти й зупинитися. Кольорові долоні можна використовувати і поза грою — у ситуаціях, коли дитину треба терміново зупинити й заспокоїти. Проте зловживати цим прийомом не варто.

Компас

Мета. Розвивати у дітей почуття відповідальності. Вчити взаємодіяти, встановлювати довірчі стосунки.

Хід гри. Діти об’єднуються у пари, де один — «подорожній», другий — «компас». Подорожньому зав’язують очі. Дитина, яка виконує роль компаса, має стояти за ним, поклавши руки йому на плечі. Гравці мають пройти пропонованим маршрутом і повернутися назад. «Компас» допомагає «подорожньому» пересуватися в потрібному напрямі та обходити перешкоди — інші пари дітей. По закінченні гри діти описують свої враження від подорожі у парі.

Заборонений рух

Мета. Розвивати у дітей самоконтроль, увагу, вміння діяти за інструкцією. Сприяти позитивному настрою.

Хід гри. Під музику з початком кожного нового такту показуйте різноманітні рухи. Серед них нехай один буде визначений як заборонений. Того, хто виконає його, виключають з гри.

Альтернативою рухам можуть стати числа, які промовляють уголос. Гравці повторюють хором за вихователем усі, окрім одного, забороненого числа, наприклад «п’ять». Почувши його, діти мають промовчати, плеснути в долоні, підстрибнути тощо.

Дзеркало

Мета. Сприяти розвитку у дітей емоційної сфери, вміння спостерігати за людьми, вчасно зупинятися.

Хід гри. Діти стають одне навпроти одного. Звучать мелодії різних характерів — спокійна, енергійна, весела, сумна. Одна дитина рухає руками в такт мелодії. Друга виконує роль дзеркала й точно повторює рухи першої. Пауза між музичними уривками є сигналом, що час помінятися ролями. Музика може змінюватися через нерівні проміжки часу.

Веселий оркестр

Мета. Розвивати у дітей слухову увагу, емоційну сферу. Сприяти розслабленню, доброму настрою.

Хід гри. Для музичної терапії можна використовувати різноманітні предмети: ложки, дитячі брязкальця, губні гармошки, барабани, дзвоники. Діти — музиканти, дорослий — диригент. Важлива умова створення музики — повна свобода та можливість імпровізувати. Диригент піднімає руки — музиканти грають, опускає —- припиняють грати. На сигнал «стоп» діти мають обмінятися інструментами й створити нову мелодію. Наприкінці гри диригент пропонує дітям послухати тишу.

Добрий птах

Мета. Сприяти встановленню контактів, зміцненню дитячого колективу. Вчити розуміти почуття інших, підтримувати одне одного.

Хід гри. Діти стають у коло та беруться за руки, створюючи одного великого птаха. Прислухаються, як він дихає, як б’ється його добре серце. На вдих — роблять крок уперед, на видих — крок назад. Потім повторюють по два-три невеликі кроки вперед-назад, на вдих і видих. Птах має бути спокійним, дихати чітко й рівномірно, тож дії дітей мають бути злагодженими.

Сніговик

Мета. Вчити дітей розслаблювати м’язи тіла, заспокоюватися.

Хід гри. Діти стають на певній відстані одне від одного, їм пропонують уявити, що надворі зима, а вони — сніговики.

Сильний мороз заморожує їх, тож усі мають завмерти. Потім діти уявляють, що прийшла весна, з’явилося сонечко, тож сніговики починають танути.

Поступово м’язи дітей розслаблюються, вони нахиляються й поволі опускаються донизу. Сонечко припікає ще дужче і змушує сніговиків розтанути зовсім — діти лягають на підлогу.

Гру повторюють двічі-тричі, а потім педагог пропонує малюкам струснути руками і ногами та знову перетворитися на самих себе.

Лагідні кроки

Мета. Знижувати надмірну активність дитини, знімати нервове напруження. Розвивати кінестетичні відчуття.

Хід гри. Дорослий добирає 5-6 предметів різних фактур та кладе їх на стіл, наприклад клаптики шовкової тканини, хутра, сухий листочок, м’яку пір’їну, гладенький каштан тощо. Після цього він пропонує дитині заплющити очі та покласти руки перед собою долонями вниз.

Дорослий водить по них якимось із названих предметів. Дитина має впізнати, яка «тваринка» крокує по її руках. Дотики мають бути лагідними та приємними.

Цікава оповідка

Мета. Розвивати у дітей уяву, вміння творчо мислити, висловлювати свої думки та аналізувати їх.

Хід гри. Діти створюють свої оповідки на основі вигаданих та реальних подій, про реальних та казкових персонажів. Якщо дитина розповідає не про себе, вона може ототожнювати’себе з будь-яким персонажем. Дорослий має допомогти вихованцеві створити новий сюжет на основі тих, що вже існують, та знайти можливі виходи зі складних ситуацій.

Метод придумування оповідок особливо корисний для дітей зі СДУГ. Адже ці діти, з одного боку, дуже креативні, а з іншого — не вміють аналізувати свої висловлювання. Придумані дітьми розповіді допомагають педагогові зрозуміти внутрішній світ вихованця, його хвилювання, страхи.

Як взаемодіяти з гіперактивною дитиною

Співпрацюйте з батьками. Вимоги, правила та методи впливу на дитину мають бути єдині. Щодня обговорюйте разом, на що варто звернути особливу увагу вдома.

На заняттях садіть дитину ближче до себе, щоб сконцентрувати її увагу на вихователі. Так малюк краще засвоїть інформацію. Розбивайте заняття на нетривалі періоди. У перервах між ними проводьте фізкультхвилинки.

Давайте малюкові короткі та чіткі інструкції з простих зрозумілих речень. Супроводжуйте власне мовлення виразними жестами. Не сваріть малюка за погані вчинки. Спокійно й виважено реагуйте на його злість, сльози, вередування. Публічний осуд та негативна оцінка тільки ускладнюють проблему.

Продумайте гнучку систему заохочень та покарань. Наприклад, за добре виконану роботу можна вручати вихованцеві ігровий жетон або наклейку. В кінці дня дитина полічить свої здобутки та зробить висновки.

Домовляйтеся про дії вихованців заздалегідь. Наприклад, якщо збираєтеся на прогулянку, обговоріть правила поведінки ще в груповій кімнаті.

Реалізовуйте потребу дитини у русі, давайте їй доручення. Нехай вона поллє квіти чи допоможе сервірувати стіл до обіду тощо. Сприяйте виробленню навчальної мотивації. Знизьте вимоги до акуратності. Створюйте комфортну психологічну атмосферу та ситуації успіху.

Підвищуйте рівень уваги дитини до самої себе і тих, хто її оточує. Використовуйте вправи «Перевір себе і сусіда», «Опиши одяг товариша».

Уникайте категоричних заборон. Будуйте стосунки на взаєморозумінні та компромісах.

Будьте послідовні та наполегливі. Багаторазово повторюйте своє прохання нейтральним тоном, спокійно.

Контролюйте власні емоції. Пам’ятайте: гіперактивність зумовлена органічними порушеннями, в яких дитина не винна. Будьте чуйні, запасіться терпінням!

Причини аномальної поведінки сучасних дошкульнят

До терміна агресивний підліток ми вже звикли, в усякому разі сьогодні цим нікого не здивувати. Але що відбувається з нашими любими малятами? Щороку невблаганно зростає кількість дітей із синдромами гіперактивності, дефіциту уваги, депресивними проявами та іншими поставленими чи поки що непоставленими діагнозами. Педагоги дуже стурбовані норовливістю, некерованістю та агресивністю багатьох сучасних дошкільнят. Така проблема розвитку малюків у бік аномальної поведінки не може не позначитися на організованості, здатності до навчання й соціалізації дитини, зокрема й у процесі підготовки її до школи.

Видиме погіршення поведінки дітей дошкільного віку мало б дати поштовх до пошуку нових методів спільної з батьками виховної роботи. Та, на жаль, кризовим є те, що сучасні тата й мами не помічають, не усвідомлюють або не хочуть бачити аномальності поведінки дитини і важливості своєчасної корекції. На головному місці у них розвиток інтелекту обожнюваного чада. Чому сучасні діти такі? З яких причин і в якому віці розвивається аномальна поведінка? Що робити для формування та розвитку маленької особистості? Ці питання турбують уважних, вдумливих педагогів та батьків. Спробуймо поміркувати разом.

Для початку зосередимося на дитині з нормальним розвитком, чия поведінка не викликає тривоги, поки вона зайнята вільною, нерегламентованою дорослими діяльністю. Доки на її шляху не трапляються перешкоди або чиєсь небажане втручання, її поведінка умовно нормальна. Але тільки-но малюк стає перед необхідністю виконувати певні правила, розв’язувати організаційні, пізнавальні чи інші завдання, його реакція не завжди буває адекватною. Дитина стає некерованою, агресивною, інколи навіть доходить до самоагресії та проявів афекту. Іншими словами, поведінка з нормальної переходить у категорію аномальної, тобто становить небезпеку для самої дитини та/або тих, хто її оточує. Поведінка вважатиметься тим «ненормальнішою», чим більшу небезпеку вона становить.

Аномальна поведінка дитини, яка нормально розвивається, не є наслідком організації освітньо-виховного процесу дошкільного закладу. Приходячи до дитсадка, дитина демонструє модель поведінки, прищеплену їй від народження. Давайте спробуємо розглянути етапи формування особистості на різних вікових етапах.

Від 0 до 18 місяців

Саме батьки формують у своїй дитині задатки впевненості, оптимізму, довіри до інших, задовольняючи базові фізіологічні потреби організму немовляти. У цьому віці формується прагнення до життя.

Якщо на цьому етапі життя навколо дитини панують хаос, сумбур, неорганізованість, а стосунки між близькими людьми мають напружений відтінок, це може стати ґрунтом для формування страхів, образ. Світ сприймається дитиною як небезпечний, ворожий, непередбачуваний. Формується тривожна особистість. Розвивається вразливість, лякливість, нерішучість, душевна слабкість.

Від 1 року 6 місяців до 3 років

У цьому віці дитина робить перші кроки до самостійності, вона починає пізнавати себе та свої сили. Тож дорослий має виховувати у малого впевненість в собі, вміння справлятися з невдачами, приймати батьківські вимоги і межі дозволеного без відкидання, підозр і образ, не втрачаючи при цьому почуття власної незалежності. Автономія, почуття самостійності і незалежності формують сильну особистість.

Якщо близькі люди (батьки, бабусі, няні) дратуються, коли дитина намагається зробити сама те, що їй під силу, у неї формуються почуття сорому, сумніву й невпевненості в собі.

Пригнічення дорослими самостійності дитини зумовлює появу в неї почуття сорому, невпевненості, протесту й небажання щось робити. У зрілому віці людина матиме труднощі із самооцінкою та вірою у власні сили.

Від 3 до 5 років

Для цього віку характерний розвиток ініціативи в дослідженні навколишнього світу. Дитина з розвиненим почуттям незалежності прагне досліджувати й випробувати власні сили. Вона потребу запевнень, що її допомога потрібна. Саме на цьому етапі розвитку за правильної поведінки дорослих дитина здатна навчитися контролювати і стримувати свої імпульси ревнощів та люті.

Жорстоке поводження дорослих призводить до формування почуття провини, що сковує дитину. Навпаки, вседозволеність породжує безконтрольні прояви сильних негативних емоцій. Тож тільки мудра поведінка батьків і педагогів сприяє гармонійному становленню особистості. Зазнавши невдач на цьому етапі, людина зростає схильною до депресій, самознищення.

Чинники формування аномальної поведінки дітей

Ми розуміємо, наскільки великий вплив на формування поведінки має сім’я, головне завдання якої – формування моделей поведінки дитини віком від 0 до 6 років у різних ситуаціях. Діти зі значними проблемами у розвитку (діти інваліди, з особливими потребами), які виростають у розумному, благополучному соціумі, демонструють більш адекватну поведінку, ніж здорові діти, які не дістали належного виховання.

У чому ж причина такого парадоксу? Жорстка конкуренція людських ресурсів і можливостей формує невротизоване суспільство. Сьогоднішні батьки – це діти 80-90-х років, які орієнтовані на кар’єру і достаток. А малюк потребує зупинки та умиротворення. Він хоче бачити рідних урівноваженими й радісними. Йому потрібна мама, яка проводить з ним багато часу, знайомить з природою, читає книжки, з якою б вони разом дивилися на зорі, мріяли, фантазували… але ж це, на жаль, мало хто усвідомлює. І замість необхідного спілкування малюк отримує величезний екран з дитячими програмами (таку собі інтелектуальну няню, який стимулює кору головного мозку, роблячи дитину залежною від цього світлозвукового процесу. А спробуйте вимкнути! Ось вам і перший маніфест аномальної поведінки. А якщо відразу знову увімкнути, ну бодай на 5 хвилин, щоб заспокоїлася, - закріплюється навичка вередування.

Це – загальна картина. Спробуємо перейти до деталей.

Сьогодні близько 75-80% дітей народжуються з ознаками функціональної незрілості нервової системи. Про це заявляють як вітчизняні, так і зарубіжні лікарі та вчені. Проявляється це у надмірній активності дитини до 3-4 місяців. Далі дитина розвивається як вундеркінд: швидкий, з 2 років вміє завантажити комп’ютер та ввімкнути будь-яку гру. При цьому часто проявляється негативна поведінка. Чому так?

Давайте розглянемо ось такий приклад. Коли в оселі ввімкнені всі електроприлади, як працює лічильник? Ми всі чудово розуміємо: проводка такого навантаження довго не витримає, треба щось вимкнути. А з дитиною поводимося навпаки. Ми її навантажуємо, а вона, розумниця, з усім справляється. Та з її гіперактивністю по алейках би гуляти та природою милуватися! Так і зриваємо малюкові його й без того слабеньку нервову систему. А в результаті, з будь-якого приводу – істерика.

Процес саморегуляції дитини формується, проявляється у вільній ігровій діяльності. У цьому разі відпрацьовуються моделі поведінки, наближені до реальних. Як же навчиться спілкуватися й регулювати свою поведінку дитини, яка весь час просиджує перед комп’ютером або телевізором?

Висновок. Формуванню, дозріванню, розвитку нервової системи дошкільника протипоказані перевантаження, стреси, високий темп життя та інтелектуальні марш-кидки. Найефективніші техніки впливу в цьому віці – спілкування та виховання. Спокійний, сприятливий соціум – найкращий препарат для нервової системи малюка.

Хто із сучасних молодих батьків знає про «лікувальний режим дня»?А це ж обов’язково – лягати спати о 21 – й годині, прокидатися не пізніше 7.30-8.00 . Їжа здорова, домашня, а не чіпси, цукерки, булочки… і дозволено, не більше, як 15-40 хв на день, залежно від віку дошкільника, проведення часу перед комп’ютером або телевізором. Старше поколінна назве цей графік звичайним режимом дня. Здавалося б, так і є, але для сучасного дошкільника з його гіперактивністю та істериками, це вже буде лікування, причому набагато ефективніше за прийом заспокійливих препаратів. Правильний добовий цикл сну та неспання відіграє дуже важливу роль у виробленні гормону мелатоніну (нейротропної речовини, що виробляється власним організмом). Цей гормон, який визначає стан душі, забезпечує глибокий міцний сон, мобілізує адаптаційні резерви організму, значно зміцнює імунну систему.

Висновок. Кладіть дітей вчасно спати, і ви помітите позитивні зміни у їхній поведінці, бо для малюка це важливіше за прийом будь-яких препаратів.

Правильну поведінку дорослого, особливо в складних ситуаціях, можна розглядати як приклад емоційно-вольової регуляції. Якщо дитина погано бачить, ми поліпшуємо якість її життя за допомогою окулярів. Якщо в малюка проблеми зі слухом – ми розв’язуємо їх, скориставшись слуховим апаратом. Чому ж, коли в сина чи доньки не працюють саморегуляція та контроль поведінки, ми їх караємо? Наше покарання часто спричинене власним роздратуванням (коментар не потрібний). Такою реакцією ми ще більше ускладнюємо проблему, закріплюючи в дитині негативи: від порушення комунікативних навичок, аномальної поведінки та асоціальної поведінки. Ідеться про дитину, яка мала усі підстави бути в нормі. Правильна емоційно-вольова поведінка дорослого – царина лікувальної педагогіки.

Висновок: Правильна, лікувальна поведінка дорослих, що оточують дитину (у дитячому садку, сім’ї), яка ґрунтується на дотриманні елементарних принципів педагогіки, і є третім препаратом для оздоровлення психіки. Приймайте і будьте здрові!