Загальні рекомендації щодо роботи з дітьми з особливими потребами

1. Варто створити для роботи спокійну атмосферу:
   • Міміка та пантоміміка (жести) відіграють важливу роль в установленні контактів;
   • Жести мають носити відкритий доброзичливий характер;
   • Не слід перехрещувати руки на грудях, ховати їх за спину або у кишені.
2. Варто намагатися налагодити доброзичливий, партнерський контакт:
   • Свою роботу треба починати з усмішки;
   • Ні в якому разі не можна настроюватись на почуття жалю або зверхності, тим паче нехтувати дитиною - ваше обличчя і жести вас видають.
3. Особливі діти мають своє психологічне життя:
   • Потрібно коректно увійти у внутрішній світ дитини;
   • Треба м'яко зацікавити дитину у грі або іграшці, завданні;
   • Варто використовувати дидактичні ігри, роздатковий матеріал, мозаїку, конструктор та інше;
   • У процесі гри доцільно включати елементи корекції,порушень мовлення;
   • Особлива дитина піддається впливу страхів більше, ніж здорова;
   • Варто повсякчас підбадьорювати дитину;
   • Слова «не вмієш», «злякався», «у тебе не вийде» потрібно виключити з розмови.

В організації занять для дітей із синдромом Дауна корисно застосовувати підхід, що забезпечує безпомилкове навчання, суть якого полягає в попередженні можливих помилок дитини. Цей підхід допомагає дитині просуватися вперед з відчуттям успіху, вибудовуючи траєкторію, котра сприяє підвищенню компетентності та мотивації до засвоєння нових знань та вмінь. Термін безпомилкове навчання, означає, що педагог на кожному із кроків нового завдання за необхідності підводить (підштовхує) дитину до прийняття правильного рішення чи підказує, щоб вона правильно впоралася із завданням. Такий метод дозволяє досягти успіху шляхом наслідування і багаторазового повторення потрібних дій, а не шляхом спроб та помилок. Педагог чекає, надаючи дитині можливість виконати те, що вона може самостійно, але, якщо потрібно, пропонує свою підтримку, перш ніж вона зробить помилку. Крім того, варто пам’ятати, що складне завдання не сприяє розвитку дитини. Воно має бути адекватним, таким, яке дитина спроможна виконати.

Найважче завдання має два негативні наслідки:

1. Особисті відчуття дитини. Якщо вони будуть негативними, то невдача породжуватиме невдачу, і дитина не захоче робити повторну спробу;
2. Реакція дорослого на невдачу дитини.

Діти дуже чутливі і відчувають вашу реакцію розчарування чи незадоволення результатом. Більше того, вони сприймають це як незадоволення ними самими. Як наслідок, у дитини формується негативне ставлення до навчання у всіх його можливих варіантах, страх зробити помилку, страх невдачі. Завдяки цьому підходу у дитини з’являється можливість успішно впоратися з будь-яким завданням. Крім того, перебування дитини в ситуації успіху робить для нього заняття цікавим та захоплюючим. Дуже важливо розуміти, коли настав момент допомогти дитині, а коли потрібно зачекати, поки вона сама спробує впоратись із завданням, оскільки ціль навчання – формування самостійності й наполегливості в процесі пошуку варіантів рішення. Однак рівень складності завдання завжди повинен бути адекватним. Поступово можна завдання ускладнювати, в міру того як дитина зможе успішно його виконувати. Пріоритетним є емоційний стан дитини, її позитивне ставлення до занять. Якщо постійно дотримуватися принципу безпомилкового навчання у роботі з дітьми із синдромом Дауна, то з часом вони перестають боятися запропонованих нових завдань. Іншими словами можна сказати, що у них формується імунітет до страху перед новим.